Новини Корупції

Загрався з Кремлем. Олігарх Бідзіна Іванішвілі стрімко втрачає владу

пн, 01/07/2019 — 07:58

Досвід Грузії ще раз наочно показує, що дружба з «мыжебратьями» призводить до кривавого результату.

Наростаючі протести і ембарго Путіна ставлять Іванішвілі і його партію в критичне становище. Парламентські вибори відбудуться вже в майбутньому році, і сьогодні вірогідність того, що влада Іванішвілі на цьому завершиться, набагато вище, ніж пару тижнів тому, пише на сайті Московського центру Карнегі Дмитро Аваліані.

Влада олігарха Іванішвілі в Грузії потрапила в пастку, яку сама собі готувала багато років. Політична криза, раптово спалахнув у Грузії, зруйнував відразу дві легенди, на яких трималася його влада, – про особливу гуманності у внутрішній політиці і про небувалі успіхи в нормалізації відносин з Москвою. Це найсильнішим чином підриває легітимізацію режиму і робить утримання влади в майбутньому дуже важким.

Двадцятого червня акція, спонтанно розпочалася як протест проти присутності на трибуні парламенту Грузії російського депутата Сергія Гаврилова, переросла в справжнє побоїще в центрі столиці, в результаті якого було поранено більше двохсот чоловік.


Сергій Гаврилов

Насправді конкретна причина була не так важлива. Рано чи пізно це повинно було трапитися. Питання було лише коли і що стане приводом. Невдоволення владою, накопичується в суспільстві довгий час і не знаходить виходу, прорвалося назовні таким чином. І питання відносин з Росією був тут аж ніяк не самим головним подразником.

Влада, яка «не піднімала руку на свій народ»

Жорстокий розгін акції протесту в Тбілісі в ніч з 20 на 21 червня закрив цілу сторінку в епоху правління в партії Грузії Бідзіни Іванішвілі. Якщо раніше режим позиціонував себе як щодо «травоїдний», на відміну від влади президента Михайла Саакашвілі в 2003-2012 роках, то зараз цією легендою прийшов кінець: жорстокості нові влади якщо не перевершили попередників, то ні в чому їм не поступалися.


Михайло Саакашвілі

Однак у країні, яка веде відлік своєї незалежності від трагедії 9 квітня 1989 року, коли радянські війська розігнали мирну демонстрацію і вбили 21 людину, ставлення до теми розгону демонстрацій дуже чутливе. Саакашвілі впав у чому тому, що йому не пробачили розгонів демонстрацій 7 листопада 2007 року та 26 травня 2011 року.

В цей раз силові структури виявили невиправдану жорстокість, вийшовши далеко за рамки завдання не допустити демонстрантів у двір будівлі парламенту – вони зачистили весь проспект і переслідували розбігаються демонстрантів і стріляючи впритул в обличчя гумовими кулями.

До цих пір неясно, чому влада пішла на такий політично самогубний крок. Судячи із заяв прем’єра Мамуки Бахтадзе та інших представників «Грузинської мрії», вони помилково вважають, що багатотисячний, в основному молодіжний протест організувала партія Саакашвілі Національний рух. І відповідно, втримати владу можна було, тільки демонстративно покаравши прихильників цієї партії. Помилковість такого підходу підтвердилася на наступний день, коли без жодного втручання Національного руху на мітинг прийшло ще більше людей, ніж напередодні.

Іванішвілі і Росія

Бідзіна Іванішвілі, який заробив мільярдні статки в Росії в 90-х роках, однією з головних тем у своїй риториці після появи в політиці у 2011 році зробив саме поліпшення відносин з Москвою. Паралельно проголосивши головною метою прагнення в НАТО і ЄС.


Бідзіна Іванішвілі

Одним з основних звинувачень Іванішвілі проти президента Михайла Саакашвілі було те, що це він розв’язав війну з Росією в 2008 році, і своєю недалекоглядною політикою позбавив Грузії російського ринку.

При Іванішвілі почалися переговори між Тбілісі і Москвою з економічних, гуманітарних і культурних питань (формат Абашидзе – Карасін), вдалося відновити експорт вина і сільгосппродукції і регулярне транспортне сполучення. З боку Росії був дещо полегшений, але не скасовано візовий режим.

Тбілісі і особисто Іванішвілі, в свою чергу, пом’якшили риторику на адресу Росії та її влади. Особисто Іванішвілі завжди утримувався від публічної критики Путіна, навіть з очевидних питань.

Росія відкрила свій ринок для Грузії, проте зростання експорту, а також зростання числа російських туристів в Грузії (і з того, і з іншого Росія вийшла в Грузії на перше місце) повертають країну до часів, коли Грузія була критично залежна від Росії.

Проте в політичному плані боку не зблизилися ні на крок: Росія як і раніше наполягала на тому, що Абхазія і Південна Осетія – це незалежні держави, а Грузія «повинна визнати нові реалії». Тбілісі, у свою чергу, наполягає на тому, що в Грузії не може бути трьох посольств Росії – маючи на увазі, що дипвідносини не будуть відновлені, поки російське визнання грузинських регіонів в силі.

Однак це не завадило тому, що при Іванішвілі в Грузії розквітли буйним цвітом російські державні ЗМІ і проросійські організації: Товариство Іраклія II, «Євразійський вибір», що фінансується російським державою Російсько-грузинський громадський центр ім. Примакова і т. д. Діяльність такого роду організацій спрямована в основному на пропаганду відмови від курсу на НАТО та ЄС і відновлення дипломатичних відносин із Москвою.

У Грузії почали все частіше проходити заходи за участю російських представницьких делегацій, одним з яких стало фатальне засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я з участю Сергія Гаврилова.

Закупорювання клапанів

«Русофобська провокація» – так назвав акцію протесту і наступні події в Тбілісі прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков, а президент Путін заборонив польоти до Грузії, нібито заради безпеки російських громадян. Насправді поки ні один громадянин Росії, який перебуває в Грузії, не постраждав. Вийшли на вулицю громадяни Грузії повстали проти проросійських жестів уряду і нескінченних спроб всидіти на двох стільцях: проводити політику інтеграції з НАТО і ЄС і одночасно намагатися всіляко задобрити Кремль.

Логічно, що саме аполітична до цього молодь склала основну масу протестувальників: значна частина нинішньої грузинської молоді взагалі незнайома з Росією і знає про неї тільки те, що Росія – окупант. Це найпопулярніший політичний гасло в Грузії. Лише невелика частина молоді говорить по-російськи або спілкується з росіянами – наприклад, ті, хто зайнятий у туристичній сфері. Однак практично ніхто з них в Росії не бував, у цього покоління немає сентиментів, що залишилися від радянської епохи, і уявлення про цю країну вони будують виходячи з місцевої та міжнародної преси, внутрішньополітичних реалій і своїх поглядів на політику, що проводиться Москвою.

Однак тема російського впливу в Грузії, швидше за все, стала лише приводом для сплеску давно накопиченого невдоволення. Його зростання можна відстежити хоча б за опитуваннями NDI: число людей, які вважають, що країна рухається в неправильному напрямку, зростало рік від року і склало рекордні 46% у травні.

Те, що «Мрія» вже не так популярна, показали і президентські вибори в листопаді 2018 року. Коли в першому турі кандидат від опозиції Грігол Вашадзе отримав практично ті ж 40%, що і кандидат від влади Саломе Зурабішвілі (у минулому сама міністр закордонних справ в уряді Михайла Саакашвілі). Зурабішвілі вдалося перемогти у другому турі лише завдяки включеному на повну котушку ресурсу «Грузинської мрії».

Проміжні вибори мерів кількох муніципалітетів 19 травня також показали зростання невдоволення, хоча і ці вибори у всіх округах виграла правляча партія. Теж не без використання адміністративного і фінансового ресурсу.

Фактично опозиція не має на даний момент жодної виборною посадою мера або голови муніципальної ради («Сакребуло»). Таким чином, Іванішвілі через свою партію зосередив у своїх руках всю владу, навіть на місцевому рівні.

В результаті складних процедур судових реформ партія Іванішвілі також з допомогою лояльних суддів поступово встановлює контроль над судами всіх рівнів. Саме таке «закупорення» влади, недопущення до неї конкурентів навіть у малих дозах більше всіх позначається на її популярності і створило ефект парового котла, коли невдоволення з-за відсутності каналів виходу просто накопичується всередині, а це означає, що рано чи пізно котел вибухне.

Рвонути з-за чого – економіка фактичної стагнації, особливо порівняно з бурхливими темпами зростання в часи президентства Саакашвілі. У 2018 році економічне зростання склало 4,8%, пік зростання в період Саакашвілі припав на 2007 рік – 12%. Середня зарплата в країні на 2019 рік – 1092 ларі (близько $400).

Також драматично зростає злочинність (58% з 2017 по 2018 рік). Кумівство знову стало практично офіційним, а корупційні скандали – буденне явище. В 2018 році за хабарництво був затриманий мер міста Зугдіді, обраний від правлячої партії. У квітні цього року – кілька високопоставлених чиновників Батумі, включаючи колишнього мера і заступника чинного законодавства, – у справі про відкати. Журналісти знайшли безліч дорогої нерухомості, що належить колишньому головному прокурору, її походження ніхто і не намагався пояснювати.

Одна з головних причин невдоволення – стан правоохоронної системи та судів. У травні і червні 2018 року молодь вже виходила масово на протести проти рейдів поліції в нічних клубах Тбілісі і в підтримку Зази Саралидзе – батька вбитого в бійці з однолітками підлітка, чиє вбивство (як довела парламентська слідча комісія) не розслідувалася належним чином.

Але мабуть, головний недолік системи, створений правлячим з-за лаштунків олігархом Іванішвілі, – те, що члени уряду і депутати явно не вважають себе підзвітними народові. Вони підзвітні одній-єдиній людині – Бідзині Іванішвілі.

«Грузинська мрія» 21 червня спробувала збити протести, відправивши у відставку спікера парламенту. Однак це їм не дуже допомогло.

Суцільна мрія

Двадцять першого червня ввечері стало відомо, що указом президента Росії Володимира Путіна скасовуються польоти російських авіакомпаній в Грузію. Путін майже повторив своє рішення тринадцятирічної давності, коли з-за затримання в Тбілісі офіцерів ГРУ Росія в 2006 році ввела жорстке ембарго на всі види продукції з Грузії і припинила транспортне сполучення з нею. Нинішнє рішення Путіна загрожує втратами доходів в першу чергу зайнятих у туризмі в Грузії, що неминуче позначиться на економіці, курс національної валюти і т. д.


Володимир Путін

Піддаючи Грузію такої показової екзекуції, Путін не міг не усвідомлювати, що його крок ще більше ускладнить наслідки кризи для «Грузинської мрії» – економічні проблеми можуть спровокувати подальші протести. Це ще більше підірве позиції самого де-факто дружнього уряду по відношенню до Росії за багато років. Або це відсутність далекоглядності, або надія на те, що з-за економічної зацікавленості населення протест розсіється до того, як призведе до економічних втрат. Або Кремлю вже не хочеться допомагати «Мрії», яка «не виправдав високої довіри» та не покарала «русофобів» так, як вони цього заслуговували.

З одного боку, наростаючі протести, з іншого – ембарго Путіна ставлять Іванішвілі і його партію в критичне становище. Вирішальні парламентські вибори відбудуться вже в майбутньому році, і сьогодні вірогідність того, що влада Іванішвілі на цьому завершиться, набагато вище, ніж кілька тижнів тому.

Дмитро Аваліані, Московський центр Карнегі

Підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Источник — http://grom-ua.org/

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top